"В природі все надійно, гармонійно - лише потрібно все це берегти"
                                "У відносинах природи і людини
                                 Бути мусить принцип вічний і єдиний:
                                 Жити в злагоді - взаємній, самобутній.
                                 Лиш при цій умові є у нас майбутнє."
                                                            (В. Дворецька)
  День довкілля відзначається щорічно у третю суботу квітня.
  Починаючи з 2010 року в наших календарях на міжнародному рівні з'явився Всесвітній день Землі. Ця дата, коли проводять різні заходи з метою спонукати людей бути уважнішими до тендітного і вразливого довкілля планети Земля. Цікаво, що в День Землі в різних країнах за традицією лунає Дзвін Миру, закликаючи людей відчути єдність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому.
  На книжковій виставці "В природі все надійно, гармонійно - лише потрібно все це берегти" представлені плакати, які знайомлять користувачів з птахами парків та скверів м. Києва, з рослинами Червоної книги України, а також періодичні видання, матеріали яких ще раз нагадують нам про проблеми збереження навколишнього середовища.


 

"У жорнах свавілля"

  Книжкова виставка-реквієм "У жорнах свавілля" продовжує розкривати жахливі події історії України 1937-1938 рр.
  Через долі конкретних осіб Юрій Шаповал - автор книги "Людина і система: штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні" прагне відповісти на питання: якими були ідеали тих, хто кидав виклик тоталітаризму і став його жертвою - Сергій Єфремов, Михайло Слабченко, Микола Скрипник та інші. 
  З іншого боку - чим керувалися ті, хто слугував антилюдяному режимові. 
  За участю цих нелюдів 19 травня 1938 року у Києві сталася найкривавіша ніч, коли у в'язницях НКВД було розстріляно 563 людини. У рік репресій з метою приховати масштаби злочину, енкавидісти у фруктових садах парках приміських лісах викопували траншеї для поховань. 
  Про вражаючи події 1937-1938 рр. ми не маємо права забувати і наш обов'язок доносити це до наших користувачів.


"Територія пам'яті: Голодомор в Україні в творах художньої літератури"
                   
                                    "Ти кажеш не було голодомору
                                                 І не було голодного села?
                                                 А бачив ти в селі пусту комору,
                                                 З якої зерно вимели до тла?..."
 Голодомор 1932-1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Щоб не повторювалися такі події, ми повинні знати і пам'ятати про них. 
  Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Осмислити власне минуле, зрозуміти його, допомагають твори українських письменників, які втілили у своїй творчості трагічну долю нашого народу. Улас Самчук "Марія: хроніки одного життя" - це роман, написаний за кордоном по гарячих слідах голодомору. Він є першим  художнім твором в українській і світовій літературі на цю трагічну тему. Барка В. "Жовтий князь" - це роман про мученицький шлях на Голгофу однієї родини - сім'ї Мирона Катранника. На очах батьків помирають діти Микола та Оленка. У пошуках харчів серед чужих людей гинуть Мирон і Дарія. Вижив лише Андрійко, щоб зберегти усе у пам'яті. Через весь роман проходить символічний образ Жовтого князя - голоду, який несе людям страждання і смерть. 
 17 квітня у бібліотеці ім. Марко Вовчок відбулася інформаційна година "Територія пам'яті: Голодомор в Україні в творах художньої літератури".
       "О. Гончар - Собор душі людської"
"Як пишуть листи солдати. 
Важливо стає мені.
 Кому ж мені написати, якій догукнути рідні?
А я напишу - Україні, сонцю її і степам".
 Ці рядки були написані на фронті серед запеклих боїв воїном Олесем Гончаром. Він прийшов у літературу молодим, прийшов і приніс новелу про святу любов - і став прапороносцем миру і першим на весь світ провістив з України: "А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін... Слухайте ж!"
 Слухаймо Олеся Гончара - наш всесильний соборний дзвін над Україною - і почуємо в голосі його живе слово і пам'ятаймо його останні слова - "Бережіть Україну!"
 Книжкова виставка "О. Гончар - собор душі людської"
 

"К. Г. Розумовський - останній гетьман України"
  22 лютого 1750 року мешканці м. Глухова на Чернігівщині стали свідками урочистої події, що знаменувала початок нового і, як виявилося, останнього етапу в розвитку української державності.
  Кирило Григорович Розумовський був обраний гетьманом Лівобережної України.
  Він доклав чимало зусиль, щодо поліпшення життя українців. Часи його правління для Гетьманщини стали "золотою осінню" автономії.
  Розумовський організував окрему українську систему судочинства, змінив територіальний поділ країни, для поширення освіти мав намір відкрити університет європейського зразка, намагався створити на Лівобережжі справжній Європейський парламент.
  Саме з цими пропозиціями він звернувся в 1763 р. до Катерини II.
 Натомість імператриця 1764 р. видала указ про скасування Гетьманату. Коментуючи своє рішення, вона  сподівалась, що "... коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу".
  Пройшли століття, але не забута ні доба, ні гетьмани, що створили історію України.
  Про це свідчать наші інформаційні хвилини біля книжкової виставки "К. Г. Розумовський - останній гетьман України" та література, яка висвітлює події цього часу: Гуржій О. І. "Гетьманська Україна", Градова А., Чухліб Т. "Гетьмани України", "Сто видатних українців".