вівторок, 26 травня 2020 р.

Київ: погляд через століття


Шановні кияни!
Щиро вітаємо з Днем міста
Це справжнє свято для всіх, хто любить столицю нашої країни. Не пишатися Києвом просто не можливо, адже він – це гордість України, її серце! Київ - це багата історія, велична та древня архітектура, сучасний розвиток. 
В цей весняний день ми хочемо привітати всiх киян, наших користувачів, друзів і колег зі святом, побажати здоров’я та наснаги, стабільності та віри у своє місто та майбутнє нашої країни!

Бібліотека імені Марка Вовчка пропонує до дня Києва ознайомитись з експозицією тематичного стелажу "Київ: погляд через століття" та переглянути вибірковий список рекомендованої літератури про Київ з фонду бібліотеки.




 Як тебе не любити…: коротка проза про сучасний Київ та киян, 2018 : [зб. оповідань та історій / передм. М. Іванцова ; відбір творів:М. Іванцова та ін.]. – Київ : Фенікс, 2018. – 144 с. Збірка оповідань та історій, що сталися у Києві та надихнули авторів поділитися своїми враженнями з читачами.

Пукас, Н. Каштанів київських листочки / Н. Пукас. – Київ : Фенікс, 2018. – 112 с.

Книга Надії Пукас «Каштанів київських листочки» – життєві ескізи до картини життя столиці і її мешканців. 
Книга ввібрала у себе 8 оповідань і повість. Читач знайде в них ситуацію, яка не раз траплялася з ним самим. Кожен рядок пронизаний любов’ю до героїв, співзвучністю переживань до їх проблем, радістю за їх вирішення.Книга написана добірною, гарною, пісенною мовою.







Пепа, В. Щедрик летить із Києва / В. Пепа. – Київ : Фенікс, 2018. – 400 с. 

Новий твір письменника Вадима Пепи, лауреата Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуй-Левицького та імені Олеся Гончара. Відкриваються незвідані глибини минулого – від Мезинської археологічної культури й через Трипільську цивілізацію до часів історичних. Пережите пращурами береже незглибима пам’ять мови й народнопоетична творчість, яка, на переконання автора, є святим письмом українського народу.



Третьяков, А. П. Старий Хрещатик і його домовласники / Аркадій Третьяков ; [ред. В. Карпенко]. – Київ : Сучасний письменник, 2019. – 328 с. : іл., портр.

Ця книга про центральну вулицю Києва - Хрещатик, яка є своєрідним символом нашого міста. Вулиця з'єднує Старе місто, Печерськ та Поділ і перетинає три площі - Європейську, Незалежності і Бессарабську. Розповідь про кожен будинок на старому Хрещатику, про архітектуру, архітекторів, жителів, домовласників, суспільне життя і торгівлі може бути цікавою киянам, гостям Києва, дослідникам.


Гирич, І Історичний путівник по Києву. Український Київ ХІХ-поч. ХХ ст.: культурологічний есей/ І.Б. Гирич.-К.: Укр. пропілеї, 2016.-710 с.
Архітектурний образ міста XIX - поч. XX ст. і в наші дні ; Старий Київ. Від залізничного вокзалу до Золотих воріт ; "Латинський квартал" - українська вулиця ; Головна вулиця старого Києва ; Між Софією, Михайлівським Золотоверхим і Десятинною та інш.

Гузій, В. Опис землі Голосіївської (гео графія) /Володимир Гузій.-К.:Український пріоритет, 2014.-400с, іл.
В унікальній краєзнавчій розвідці автор досліджує минуле землі, яку по праву можна назвати сакральним центром Києва, знайомить читача із тисячами артефактів, зосереджених у цьому районі столиці, про існування більшості яких мешканці й гості Києва навіть не здогадувалися.

Щоб жити. Розуміючи Київ Благодійна книга спогадів/ Л. Потіщук, Є. Кам, А. Головньов та ін.-К.: СаммітКнига, 2015.-191с.:іл. 
Про Київ написано чимало книг, але ця — незвичайна. Авторський колектив видання складається з двадцяти двох найстаріших киян, більшість з яких залишилися самотніми на схилі віку. «Щоб жити.Розуміючи Київ» — це збірка щирих історій з перших вуст про життя звичайних городян у різні періоди ХХ століття. Яким був побут киян, де гуляли мешканці, що полюбляли — автори книги згадують різноманітні деталі київського життя й місцевих звичаїв.

пʼятниця, 22 травня 2020 р.

Шановні користувачі!
З 25 травня 
бібліотека імені Марка Вовчка відновлює свою роботу. Пропонуємо ознайомитися з Порядком обслуговування користувачів в бібліотеках ЦБС Голосіївського району м.Києва на період виходу з карантину.


четвер, 21 травня 2020 р.

День Вишиванки


Українську вишиванку часто називають кодом нації. Залежно від історичного регіону України деталі та тематика орнаменту вишиванок відрізняються. Тому за зашифрованими у ній символами можна визначити регіон походження її власника.
Коли святкують День вишиванки 2020
День вишиванки – не офіційне й відносно молоде, проте дуже улюблене народне свято. Цього дня заведено одягати національне вбрання, куди б не довелося йти – на роботу, на зустріч із друзями чи деінде. Традиційно День вишиванки відзначають щороку в третій четвер травня. Таким чином, у 2020 році це свято відзначатимемо 21 травня.
Історія появи Дня вишиванки
Свято зародилося як студентська ініціатива. Ідею акції у 2006 році ініціювали  студенти Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. 
Нині ж у цей день український традиційний одяг надягають усе більше людей не тільки в нашій країні, а по всьому світу. 
Цікаві факти про українську вишиванку 
  • Українська вишиванка має дуже давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст. 
  • Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, а, згідно з повір’ями, були таким собі оберегом для їхніх власників від зла. Тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах і подолі, щоб візерунок торкався тіла. 
  • Вишивати національний одяг раніше бралися лише жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику. Зараз вишивають не тільки жінки, а й чоловіки. 
  • У кожному регіоні України є своя техніка вишивання, орнамент і традиційні кольори вишиванки. Іноді навіть окремі села можуть похвалитися своїми особливими вишиванками. 
  • В Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння. 
  • Вишивка однієї сорочки може займати від двох тижнів до трьох років – усе залежить від складності технік. 
  • Першим модником, який поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко. Він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменника можна побачити на 20-гривневій купюрі. 
  • Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зафіксована у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані міста тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України. 
  • Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Натомість вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам. 
  • Українське національне вбрання все більше надихає дизайнерів. На модних подіумах тема вишивки подається у найрізноманітніших варіантах. 
Працівники бібліотеки імені Марка Вовчка Шикова О.М. і Александрова Н.В., провідний бібліотекар ЦРБ Голосіївського району Прудивус О.І. долучаються до святкування  Дня вишиванки

ІСТОРІЯ ВІДТВОРЕНА У СЛОВІ

Хоч знав би ти всі мови, та без книжки,
Прийдеш лиш до немічности їхньої.
Тому своєю притчею підтверджую,
В малих словах великий зміст ховаючи:
Народи без книжок є ніби голими…
 (Кирило «Прогласій» (ІX ст.))
 Щорічно 24 травня всі слов'янські країни вшановують пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – творців слов'янської писемності. Брати Кирило і Мефодій – просвітителі, творці слов'янської абетки, перших пам'яток слов'янської писемності й старослов'янської мови, проповідники християнства.
 Народилися Кирило і Мефодій у сім'ї візантійського воєначальника з Фессалоніки (нині – Салоніки). Мефодій був призначений правителем однієї зі слов'янських областей на Балканах, а після 856 р. постригся в ченці. Костянтин отримав блискучу освіту в Константинополі. Швидкий та наполегливий в осягненні наук і мистецтв, він був людиною надзвичайно скромною. Здобувши прихильність патріарха своєю ученістю, Костянтин став його бібліотекарем, згодом викладав філософію в Константинополі, за що одержав прізвисько Філософ.
  У 863 р. Костянтина й Мефодія посилають проповідувати до Великої Моравії, яка недавно прийняла християнство. Костянтин уже мав досвід місіонерської діяльності, а Мефодій виявив неабиякі організаторські здібності. На думку дослідників, ще до приїзду Костянтина й Мефодія в Моравію вони переклали Псалтир. Брати переклали слов'янською текст Літургії й почали проводити богослужіння слов'янською мовою.
  Діяльність просвітителів зустріла опір німецького духівництва. Брати спочатку виїхали до Венеції, а в 868 р. до Риму. Тут Папа Адріан II освятив слов'янські книги, учні Костянтина й Мефодія стали священиками та дияконами. У Римі Костянтин важко занедужав і 14 лютого 869 року помер (похований у базиліці Св. Климента).
  Наприкінці 869 р. Мефодій став архієпископом Паннонії, практично Великої Моравії, яка тим самим здобула церковну самостійність. З діяльністю Мефодія як керівника єпархії пов'язаний слов'янський переклад збірника церковних канонів та створення найдавнішої пам'ятки слов'янського права – "Закону судного людям". З ініціативи Мефодія було розпочато переклад основних книг Старого Завіту слов'янською мовою (збереглися окремі частини). Мефодій помер 8 квітня 885 р., місцезнаходження могили невідоме.
  Після смерті Мефодія його учні знайшли притулок у Болгарії. Тут був створений новий слов'янський алфавіт на основі грецького; для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови його доповнили новими буквами, запозиченими з глаголиці. Цей алфавіт, що поширився в східних і південних слов'ян, одержав назву "кирилиці" – на честь Кирила (Костянтина).
Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство. 
   Вшанування пам'яті засновників слов'янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851. В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.    
   Вважається, що саме з українського Нестора Літописця , послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія і починається писемна українська мова.
КНИГИ ЄСТЬ РІКИ, НАПОЯЩІ МИР
(«ПОВІСТЬ ВРЕМ`ЯННИХ ЛІТ»)

                                                          Фото з архіву 2019

пʼятниця, 15 травня 2020 р.

День Європи в Україні

Дорогі українці! 
Щиро вітаємо всіх з Днем Європи в Україні! Цього дня маємо чудову нагоду разом з іншими європейськими народами продемонструвати єдність в утвердженні спільних цінностей та побачити нові перспективи розвитку Об’єднаної Європи. Бажаємо всього найкращого: здоров’я, радості, благополуччя, натхнення,  щастя, успіхів у всіх Ваших справах та здійснення мрій.


четвер, 14 травня 2020 р.

18 тавня - День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

   18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу з Криму в 1944 році. Того дня до Середньої Азії з півострова був відправлений перший ешелон з кримських татарами. Усього депортували більше 180 тисяч людей.
   Операція з депортації розпочалася о 4-й годині ранку 18 травня 1944 року, завершилася о 16 годині 20 травня. Операцію здійснювали війська НКВС у кількості 32 тис. людей. Кримським татарам давали від кількох хвилин до півгодини, щоби зібратися, потому вантажівками везли на залізничні станції. Звідти ешелонами, у наглухо зачинених товарних вагонах – до місць заслання – до Узбекистану та прилеглих районів Казахстану та Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили до Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області Росії. У дорозі людей годували рідко і погано, померлих ховали біля залізничного полотна, або не ховали взагалі.
   Серед причин виселення влада СРСР називала дезертирство кримських татар із Червоної армії, співпрацю з нацистами та розправу над радянськими партизанами.
  Уже за часів перебудови, 14 листопада 1989 року, Верховна Рада СРСР ухвалила «Декларацію про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав», якою безперечно засудила практику насильницького переселення цілих народів як найтяжчий злочин, що суперечить основам міжнародного права.
   Масове повернення кримських татар до Криму розпочалося наприкінці вісімдесятих років минулого століття.
     12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

субота, 9 травня 2020 р.

10 травня відзначаємо наймиліше і найзворушливіше свято - День Матері.


Я твій портрет фіалками вберу
– ти ж так любила голубі фіалки.
Мене ти вчила правді і добру,
мене до праці ти привчала змалку...
Я доторкнуся до твого чола,
на ньому зморшки – й ті такі ласкаві...
Ти все дала й нічого не взяла:
ні крихти хліба, ні спасибі навіть...
Все те, що мав, і те, що в мене є,
що від людей, що від землі святої,
що радістю в рядках моїх встає,
передано в моє життя тобою...
Дочку, можливо, матиму...
Хто зна, про що в гаю зозуля накувала...
О, як я хочу, мамо, щоб вона
твоє велике, щедре серце мала!..

                                                 Володимир Підпалий

У другу неділю травня увесь світ відзначає день найдорожчої у житті людини – мами. Це найважливіші жінки для кожного з нас. І здається закономірним, що ми відзначаємо таке свято. Але з чого все почалось?
  Тенденція святкувати День матері прийшла до нас із США. Саме там 8 травня 1914 року вперше офіційно, на рівні країни відзначили це свято.
  Але перші згадки датуються набагато ранішими періодами. Розповідають, що схоже свято існувало у древніх греків – це був день вшанування богині Реї, матері усіх богів. А у стародавньому Римі відзначали день богині-матері Кібеле. Святкування тривало 3 дні у березні. Кельти вшановували богиню Бріджит – войовничу жінку, яка поєднала в собі тендітність та неймовірну силу.
     Британці ще з 17 століття влаштовували "Материнську неділю". Це була четверта неділя посту, під час якої місцеві вшановували своїх матерів. Коли почалися вікторіанські часи, діти з бідних сімей часто працювали далеко від рідні. Впродовж року їх відпускали додому тільки на один день, тому вони намагалися принести своїм мамам чи бабусям маленький подаруночки, на кшталт букету квітів. Цікаво, що з тих часів і до сьогодні британським мамам у цей день прийнято дарувати тортик, прикрашений 12 кульками марципанів.
   А в тій же Америці вперше про день матері заговорили 1872 року, коли відома американська пацифістка Джулія Ворд висловила ідею щодо цього свята – єдність матерів за мир у всьому світі. Щороку вона влаштовувала у Бостоні масові мітинги. На жаль, її слова не були почуті.

У 1907 році естафету перейняла Анна Джарвіс. Передчасна смерть матері стала для неї справжньою трагедією. Вона вважала, що не змогла у повній мірі віддячити мамі та виразити їй свою любов. У пам’ять про неї жінка намагалася переконати державних чиновників запровадити це свято. Анна писала листи до всіх конгресменів, сенаторів та публічних осіб, державних установ та законодавчих органів. У цьому її підтримали багато жінок. І їй таки пощастило – 1910 року штат Вірджинія першим офіційно відсвяткував День матері.
  А через 4 роки тодішній президент Вудро Вільсон погодився відзначати цей день кожної другої неділі травня. Сьогодні в США прийнято носити в цей день на одязі гвоздику: якщо вона кольорова – мати жива, якщо біла – то це вшанування померлих матерів. Таку ж традицію перейняли австралійці.
   Згодом, по закінченні Першої світової війни, традиція розповсюдилася й по інших країнах. Першою тенденцію підтримала Швейцарія. Ще близько 30 країн обрали для цього дня інші дати: норвежці святкують День матері у лютому, вірменці – у квітні, білоруси – у жовтні, аргентинці та індійці – у жовтні, іспанці та португальці – у грудні. І кожна з країн святкує його по різному.
   В Австралії, наприклад, цей день не є ні офіційним, ні державним святом. Та це не заважає місцевим жителям вшановувати своїх матерів. Австралійці дарують подарунки свої мамам на знак поваги ще з 1924 року. Але історія цього дня досить своєрідна: одна панночка, на ім’я Джанет Гайден якось потрапила до державного будинку для жінок. Їх там було чимало і всі вони були покинуті та забуті. Джанет вирішила підбадьорити їх і розпочала маштабну акцію – почала збирати пожертви від місцевих підприємців, державних чиновників, простих чоловіків та школярів, аби зробити цим жінкам подарунки. Очевидно, ідея всім припала до душі, тому що наступного року усе повторилось. Сьогодні, окрім дати святкування, традиційними тут стали і хризантеми, які отримує кожна матуся.
   Японія вперше відсвяткувала День матері 6 березня 1931 року. Це був день народження імператриці Коджюн. Однак свято не набуло популярності. Зате після Другої світової війни, коли вплив США в Японії був особливо відчутним, місцеві перейняли традицію і до сьогодні святкують День матері у другу неділю травня. Місцеві жителі дарують жінкам в цей день гвоздики. І, хоча японці завжди славились не найпривітнішим ставленням до жінок, вони розуміють, що центральною фігурою традиційної сім’ї завжди була, є і буде жінка.
  У Мексиці в цей день відбувається спеціальна католицька служба, під час якої звучить пісня "las mananitas". А в австрійських ресторанах з’являються спеціальні страви до Дня матері.
  Та найбільше, напевно, люблять це свято жителі турецького міста Афйон-Башмакчі – вони святкують його 52 рази на рік, тобто кожної п’ятниці. Але така традиція виникла не випадково. Раніше дівчата, що вже вийшли заміж і пішли з рідного дому, кожної п’ятниці відвідували своїх матерів. Звичай зберігся й до сьогодні. Всі заклади у цей день закриті, окрім магазинів, які радо вітають жінок.
   В Україні офіційно День матері почали святкувати з 2000 року. Саме тоді було постановлено вітати наших матусь у другу неділю травня. День матері в Україні у 2020 році припадає на неділю, 10 травня.

   Але ідея виникла набагато раніше. У 1928 році Союз українок Канади вирішив вшанувати найрідніших мам. Отже, перший День матері святкували українці, та не в Україні. Але вже наступного року дійство відбулося у Львові, і знову ініціатором стала жінка – редактор тижневика "Жіноча доля" Олена Кисилевська (напевно, тільки жінка може збагнути усю сутність материнства). Того ж року "Союз українок" посприяв поширенню свята по всій західній Україні. Під їх патронатом різноманітні молодіжні та культурні організації влаштовували гучні дійства, аби вшанувати найрідніших матусь.
    З приходом радянської влади День матері заборонила влада. Його не святкували впродовж майже 50 років. Коли Україна нарешті здобула незалежність, громадські організації, серед яких був той самий "Союз українок", повернули свято українцям.
    Чому мами удостоїлися такого особливого ставлення – очевидно. Але на державному рівні символізм свята набуває глобальніших обрисів. Держава, чи то народ, вбачає у матері берегиню роду, спадщини, культурних цінностей, традицій та звичаїв, які вона передає свооїм діткам. В їхніх руках продовження роду та виховання достойних членів суспільства.

    Цікаво, що День матері відзначається не тільки на державному рівні, а й на релігійному. Напевно, травень не випадково обрали для цього свята – це місяць Пречистої Діви Марії, до якої ще українські козаки та князі звертались за допомогою та заступництвом. Навіть для древніх слов'ян цей місяць був особливим: вони вважали, що природа-мати пишно одягає свою дочку-землю квітами та зеленню, щоби та дарувала людям життя.

     День матері - це день, коли ми можемо подякувати нашим мамам за усе те добре, що вони для нас зробили, за їх самопожертву і любов. Тому не забудьте привітати своїх найрідніших матусь. То буде для них найбільшою радістю!

середа, 6 травня 2020 р.

"Нам 41-й не забути, нам 45-й славити в віках"

В ці травневі дні по всій Україні висловлюється повага ветеранам війни, шанується пам’ять про загиблих воїнів, жертв воєнних злочинів проти людяності.
У рік 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна розпочинає 8 та 9 травня нову традицію святкування Дня пам’яті та примирення в європейському дусі. Заходи, які відбулися у країні в ці дні, покликані гідно вшанувати подвиг українського народу, повагу усім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, військових злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни та консолідувати суспільство навколо ідеї захисту України.
Новий зміст відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги включає в себе:
– переосмислення подій ІІ світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;
– рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін.)
Друга світова війна двічі пролетіла вогняним птахом по всій Україні, опалила кожну сім’ю і кожне людське життя. Для всіх нас війна – вічно у незгасній пам’яті. Події Другої світової війни вражають силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист рідної землі.
Презентуємо книжкову виставку- застереження "Нам 41-й не забути, нам 45-й славити в віках" з фонду бібліотеки.






субота, 2 травня 2020 р.

Відеоконференція " Бібліотечні онлайн зустрічі"


   2 травня відбулася відеоконференція " Бібліотечні онлайн зустрічі" по Skype з письменницею Юлією Матту і представниками бібліотечної справи України і Європи.
Адже сучасна бібліотека – це не лише сховище для книг, а й своєрідний електронний архів, місце, де можна отримати доступ до інформації як на традиційних носіях, так і в електронному вигляді.
Піднімалися дуже різні питання, функції сучасної бібліотеки, чому бібліотека має стати індивідуальним простором для самовираження кожної людини, а бібліотекар — культурним менеджером. Бібліотекар Елізабет Уайт, працювала довгий час в біблотеках США, а зараз працює в Словаччині. Розповіла про досвіди бібліотек: американський та європейський, його відмінності.
Українські бібліотекарі поділилися досвідом роботи в період карантину, розповіли з якими викликами зіткнулися та дізналися, які іноваційні форми використовують у своїй професійній діяльності колеги.



      Шановні колеги, пані Юліє, дуже дякуємо за цікаву і пізнавальну бесіду!!!!